Парацетамол 500 инструкция по применению таблетки

Описание

Парацетамол – лекарственное средство из группы анальгетиков-антипиретиков, является основным метаболитом фенацетина, который быстро превращается в организме и обуславливает обезболивающий эффект.

Этот препарат был синтезирован Harmon Northrop Morse в 1873 г. и применен в качестве жаропонижающего средства Hinsberg O. и Treupel G. в 1894 г., вошел в клиническую практику в 1950 г. Как отдельный лекарственный препарат был зарегистрирован в США в 1955 году.

Применяется при зубной, ревматоидной, боли, мигрени и головной боли напряжения, для облегчения симптомов лихорадки и мышечной боли при простуде и гриппе.

Парацетамол превосходно переносится и риск развития опасных осложнений минимальный. А существование различных лекарственных форм – таблетки, таблетки шипучие, капсулы, суспензия для приема внутрь, сироп, суппозитории, раствор для инфузий – позволяют использовать препарат для всех возрастных категорий пациентов.

Уникальный механизм действия парацетамола служит основной отличительной особенностью от НПВС и опиоидов. Парацетамол влияет на активность фермента циклооксигеназы, однако в большей мере на одну из его вариаций – ЦОГ-3, активность которой обоснована в центральной нервной системе. Благодаря этому анальгетический и жаропонижающий эффект носит центральный характер.

Стоит отметить относительную безопасность длительного приема парацетамола при терапии остеоартроза крупных суставов и кистей, это обеспечивает должный контроль болевых ощущений и улучшение качества жизни пациентов с данной патологией.

Итак, преимуществами парацетамола являются:

  • отличительный механизм действия на ЦОГ-3;
  • низкий риск осложнений со стороны ЖКТ и сердечно-сосудистой системы;
  • высокая эффективность и безопасность;
  • возможность применения сочетано с нестероидными противовоспалительными препаратами;
  • длительный прием при хронических заболеваниях опорно-двигательного аппарата;
  • наличие различных лекарственных форм на фармацевтическом рынке;
  • имеет достаточную доказательную клиническую базу.

Исходя из особенностей, парацетамол является препаратом «первой линии» для купирования умеренно выраженного болевого синдрома в амбулаторной практике. К тому же, парацетамол входит в список жизненно-важных препаратов.

Фармакотерапевтична група

Аналгетики та антипіретики. Парацетамол. Код АТС N02В Е01.

Знеболювальний, жарознижувальний засіб. Механізм дії зумовлений гальмуванням синтезу простагландинів за рахунок пригнічення ЦОГ та інших медіаторів болю і запалення переважно у центральній нервовій системі, а також зниженням збудливості центру терморегуляції гіпоталамуса.

Після прийому внутрішньо швидко і практично повністю всмоктується з травного тракту, переважно верхніх відділів кишечнику. Максимальна концентрація у плазмі крові спостерігається через 30-60 хвилин після перорального прийому. Зв’язування з білками плазми крові варіабельне. Метаболізується у печінці з утворенням глюкуроніду і сульфату парацетамолу.

Проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, екскретується у грудне молоко. Період напіввиведення становить 1-4 години. Виводиться нирками, в основному у вигляді метаболітів, менше 5 % екскретується у незмінному вигляді. У хворих літнього віку кліренс парацетамолу знижується, період напіввиведення – збільшується.

Належні заходи безпеки при застосуванні

Необхідно порадитися з лікарем щодо можливості застосування препарату пацієнтам із порушеннями функції нирок і печінки.

Враховувати, що у хворих з алкогольним ураженням печінки збільшується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу; препарат може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

Не перевищувати зазначених доз.

Парацетамол 500 инструкция по применению таблетки

Не приймати препарат з іншими засобами, що містять парацетамол.

Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.

Спосіб застосування та дози

Препарат призначений для перорального прийому.

Дорослим та дітям віком старше 12 років: по 500-1000 мг кожні 4-6 годин у разі необхідності, з інтервалом між прийомами не менше 4 годин. Не більше 4000 мг протягом 24 годин.

Дітям (6-12 років): по 200-500 мг кожні 4-6 годин у разі необхідності, з інтервалом між прийомами не менше 4 годин. Не більше 2000 мг протягом 24 годин. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально.

Максимальний термін застосування без рекомендації лікаря – 3 дні.

Передозування

Ураження печінки можливе у дорослих, які застосували 10 г і більше парацетамолу, та у дітей, що прийняли понад 150 мг/кг маси тіла. У пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм чи іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки;

Симптоми передозування у перші 24 години: блідість, нудота, блювання, анорексія та абдомінальний біль. Ураження печінки може стати явним через 12-48 годин після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печін-кова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та летальний наслідок.

При тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія. При прийомі великих доз з боку нервової системи – запаморочення, психомоторне збуд-ження і порушення орієнтації; з боку сечовидільної системи – нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз).

При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лі-карню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням, або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірну дозу парацетамолу застосували у межах 1 години. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є не достовірними).

Лікування N-ацетилцистеїном можна застосувати протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 годин після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту внутрішньовенно вводять N-ацетилцистеїн, згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювання може бути застосований метіонін перорально як відповідна альтернатива у віддалених районах поза лікарнею.

Побічні ефекти

алергічні реакції: анафілаксія, шкірний свербіж, висипання на шкірі і слизових оболонках (зазвичай генералізований висип, еритематозний, кропив’янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема (у т. ч. синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла);

з боку травного тракту: нудота, біль в епігастрії, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці;

з боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми;

з боку органів кровотворення: анемія, сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у ділянці серця), гемолітична анемія;

порушення з боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоті та до інших НПЗЗ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися метоклопрамідом та домперідоном і зменшуватися холестираміном. Антикоагуляторний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу, з підвищенням ризику кровотечі. Періодичний прийом не має значного ефекту.

Барбітурати знижують жарознижувальний ефект парацетамолу.

Протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), що стимулюють ак-тивність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамола на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепатотоксичні метаболіти. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку.

Одночасне застосування високих доз парацетамола з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому. Парацетамол знижує ефективність діуретиків.

Не застосовувати одночасно з алкоголем.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Справочник по болезням
Adblock detector